Колись у центрі села Вишнево­го стояв на постаменті бюст по­ета і національної святині ук­раїнців Тараса Григоровича Шев­ченка. Стояв перед конторою радгоспу, названого на честь по­ета , а потім, коли радгоспу не ста­ло, - біля сільської школи. Він був виготовлений і встановлений на радгоспні кошти ще в шістдесятих роках минулого століття і за цей час став невід"ємною часткою життя села, одним з його діючих персонажів, мовби зріднився' з людьми, а вони - з ним. За пам'ят­ником доглядали"; біля нього са­дили квіти, проводили всілякі тор­жества, у березні, в день народ­ження митця діти співали йому пісень і читали вірші - його і свої про нього (на знімку - так було колись).

- Готувались до реставрації по­стаменту, - говорить вишнівчанка Зоя Іванівна Шейко. - Люди зби­рали гроші на реставрацію, тільки наша вулиця здала 80 гривень. Але уявіть собі наше здивування, коли одного дня пам"ятника ми не побачили.

Власне, ця історія в районі відо­ма, зокрема, з телепередач. Ви­явилось, що в серпні цього року, напередодні Дня незалежності України бюст поета у селі Вишне­вому з постаменту зняли, щоб встановити його на постаменті в центрі Старобільська. Але коли село запротестувало проти цьо­го, його жителям пояснили, що з "їхнього" Шевченка зроблять ко­пію для райцентру , а в село по­вернуть той самий поетів бюст, тільки відреставрований. Грома­да чекає його повернення. Це не пусті слова - люди справді чека­ють, в чому можна переконати­ся, заговоривший з будь-ким на вулиці, в школі чи в магазині. Вчи­телі розповідають, що за бюст Тараса Григоровича школі обіця­ли два комп"ютери (адже тут ще немає жодного комп"ютера, немає й майстерні, спортзалу, ніде бібліотеку розмістити). Уже жовтень, село все ще чекає. Воно ніколи не забуде свого Тараса і терпляче жде його повернення.