Колись у центрі села Вишневого стояв на постаменті бюст поета і національної святині українців Тараса Григоровича Шевченка. Стояв перед конторою радгоспу, названого на честь поета , а потім, коли радгоспу не стало, - біля сільської школи. Він був виготовлений і встановлений на радгоспні кошти ще в шістдесятих роках минулого століття і за цей час став невід"ємною часткою життя села, одним з його діючих персонажів, мовби зріднився' з людьми, а вони - з ним. За пам'ятником доглядали"; біля нього садили квіти, проводили всілякі торжества, у березні, в день народження митця діти співали йому пісень і читали вірші - його і свої про нього (на знімку - так було колись).
- Готувались до реставрації постаменту, - говорить вишнівчанка Зоя Іванівна Шейко. - Люди збирали гроші на реставрацію, тільки наша вулиця здала 80 гривень. Але уявіть собі наше здивування, коли одного дня пам"ятника ми не побачили.
Власне, ця історія в районі відома, зокрема, з телепередач. Виявилось, що в серпні цього року, напередодні Дня незалежності України бюст поета у селі Вишневому з постаменту зняли, щоб встановити його на постаменті в центрі Старобільська. Але коли село запротестувало проти цього, його жителям пояснили, що з "їхнього" Шевченка зроблять копію для райцентру , а в село повернуть той самий поетів бюст, тільки відреставрований. Громада чекає його повернення. Це не пусті слова - люди справді чекають, в чому можна переконатися, заговоривший з будь-ким на вулиці, в школі чи в магазині. Вчителі розповідають, що за бюст Тараса Григоровича школі обіцяли два комп"ютери (адже тут ще немає жодного комп"ютера, немає й майстерні, спортзалу, ніде бібліотеку розмістити). Уже жовтень, село все ще чекає. Воно ніколи не забуде свого Тараса і терпляче жде його повернення.